Маленьких всякий може образити:(
Двоє прекрасних коней стояли на поляні, ліниво жували травичку і насолоджувались приємним літнім вечором. На небі сідало сонце, але дуже і дуже повільно.
Невдовзі до коней підійшла їхня хазяка – висока, струнка, з довгим темним волоссям, одягнута у шкіряну куртку, корсет, штани та ботфорди. Зачіска нагадувала зачіски амозонок із серіалу «Ксена –принцеса воїн». Та й сама жінка чимось їх нагадувала, чимось….
Мене дуже здивувало, що у руках у неї нагайка, невже вона використовує її для контролю коней??
(
-Ні, прийшла телепатична відповідь, це не для них, голос Землі відповів за наїзницю.
-А тепер дивись!, - десь далеко прозвучало в глибинах моєї підсвідомості. І в доказ цих слів вершниця дуже вправно, я б навіть сказала, як ельфіка, скочила у сідло, чи може і сідла ніякого не було???
Незвичайним мені здалось і те, що другий кінь біг пліч опліч з своїм сородичем, хоча ніхто на ньому сидів і Вона його не тримала…. Складалось таке враження, ніби обидва коней були нерозлучні….
Звідусіль я сприймала думки, всі хотіли проїхатись, і я теж, але якщо мене захоплювала легкість, сила і почуття свободи яке ти відчуваєш їдучи галопом, то у цих голосах я чула жадобу, бажання володіти….
Я пдійшла, ні вірніше опинилась поруч з Нею і попросила дозволу проїхатись. Вона відмовила – ніхто, крім неї…..
Але на тому місці, де я стояла, з'явилась «карета», якщо цю фантазійну конструкцію можна так назвати
)). Я підійшла ближче, о вона була просто величезна!!! Я побоялась залізти на сам верх, але десь на середині я помітила дуже зручне крісло – якраз для мене
І сіла «на коня». Так в той момент це був громадний кінь, ще він ставав лебедем, міняв форми, які я на жаль не пам’ятаю… І ми поїхали…
Ні це була не просто їзда верхи, це був політ з крутими віражами, де замість землі пропливав Всесвіт, де замість піщаної дороги була дорога зірок і місячного сяйва…. Це було чарівно, казково…. Вистрибувало серце з грудей від шаленої швикості, та мені її хотілось їхати ще швидше, переповнювалась душа п’янким відчуттям свободи… і я відчула, що таке щастя….
Я прокинулась…
Шкода, що це був лише сон, чи все ж ні????.........
Невдовзі до коней підійшла їхня хазяка – висока, струнка, з довгим темним волоссям, одягнута у шкіряну куртку, корсет, штани та ботфорди. Зачіска нагадувала зачіски амозонок із серіалу «Ксена –принцеса воїн». Та й сама жінка чимось їх нагадувала, чимось….
Мене дуже здивувало, що у руках у неї нагайка, невже вона використовує її для контролю коней??

-Ні, прийшла телепатична відповідь, це не для них, голос Землі відповів за наїзницю.
-А тепер дивись!, - десь далеко прозвучало в глибинах моєї підсвідомості. І в доказ цих слів вершниця дуже вправно, я б навіть сказала, як ельфіка, скочила у сідло, чи може і сідла ніякого не було???
Незвичайним мені здалось і те, що другий кінь біг пліч опліч з своїм сородичем, хоча ніхто на ньому сидів і Вона його не тримала…. Складалось таке враження, ніби обидва коней були нерозлучні….
Звідусіль я сприймала думки, всі хотіли проїхатись, і я теж, але якщо мене захоплювала легкість, сила і почуття свободи яке ти відчуваєш їдучи галопом, то у цих голосах я чула жадобу, бажання володіти….
Я пдійшла, ні вірніше опинилась поруч з Нею і попросила дозволу проїхатись. Вона відмовила – ніхто, крім неї…..
Але на тому місці, де я стояла, з'явилась «карета», якщо цю фантазійну конструкцію можна так назвати


Ні це була не просто їзда верхи, це був політ з крутими віражами, де замість землі пропливав Всесвіт, де замість піщаної дороги була дорога зірок і місячного сяйва…. Це було чарівно, казково…. Вистрибувало серце з грудей від шаленої швикості, та мені її хотілось їхати ще швидше, переповнювалась душа п’янким відчуттям свободи… і я відчула, що таке щастя….
Я прокинулась…
Шкода, що це був лише сон, чи все ж ні????.........